Потаємні сили свідомості

Збагни й забудь нюанс таємних місій
Твій погляд впав у прірву таємниць
Чому сховав раптово зміст амбіцій
Й чудесний спалах темних блискавиць?

Холодних рук торкання стало теплим
Спокійна тиша грому досягла
Твоє кохання, вірю, є безсмертним
Очима долі душу присягла

Твоя присутність- це гранітний полиск
Дивує віддзеркаленням душі
Мигдально-кришталевим світить проблиск
Ми раптом зрозуміли:”Не чужі…”

Любили дощ, і плакали, й сміялись
Раділи зорепаду із бажань
Впустити нічне небо побоялись
Втрачали тіні кволих сподівань

Безмежний світ і ми безмежні в ньому
Торкається до сонця самота
В його промінні мрія космодрому
Ховає пітьми світло пустота

Побудь зімною, щастя уже близько
Обіймами сховаємо буття
Вмиває дощ безмежність, низько-низько
Припадемо до власного життя

Кохання вічне, ми ж лиш кроки долі
Буденність втоми впала в фаетон
Залишимось навіки в ореолі
Відчує тихий шепіт камертон.

Вікторія Яким