Сьогодні, 9 березня 2023 р., Україна відзначає 209-у річницю з дня народження Тараса Шевченка. Сучасні покоління українців звикли уявляти його поважним довговусим лисуватим чоловіком солідного віку, із втомленим поглядом. Такий його вигляд сформували російські комуністи в 1930-х роках, коли в колишньому СРСР почали масово ставити пам’ятники поета. Скульпторам поставили завдання спиратися в роботі на фотографії поета останніх років життя, зроблені в 1858-1860 роках. На їх основі створили стереотип зовнішності поета-страждальця. Хоча Тарасу Григоровичу тоді було всього 45-46 років – мужчина в розквіті сил!
Всього таких фотографій відомо 11, на одній він навіть з бородою, але на всіх інших з характерними пишними вусами. Це є свідченням того, що ніщо людське не було йому чуже – він прагнув виглядати, як сучасні йому повелителі європейських мод. Вуса цієї форми у професійних перукарів називалися «моржеві». З такими вусами красувалися письменник Марк Твен, німецький канцлер Отто Бісмарк, американський президент Теодор Рузвельт, філософ Фрідріх Ніцше, фізик Альберт Ейнштейн… Одна з цих «старих» фотографій потрапила на 100-гривневу банкноту зразка 1996 року. А в дизайні «сотки» зразка 2014 року помістили автопортрет Тараса у віці 26 років – молодого, сповненого сил та енергії! Що ж до автопортретів, то можна сміливо стверджувати, що немає у світі такого поета, який би залишив після себе стільки власних зображень! Скільки їх було – порахувати не вдається. Деякі з них використані сучасними скульпторами при створенні пам’ятників поета, особливо ті, що він малював у молодому віці – на противагу скульптурам радянського періоду.
У день народження великого Кобзаря в березні 2019-го року Міністерство закордонних справ України підготувало йому особливий подарунок, офіційно зареєструвавши світовий рекорд за кількістю встановлених пам’ятників видатному митцю в Україні та за кордоном.
МЗС протягом року ретельно збирало інформацію про кількість пам’ятників разом із державними обласними адміністраціями, посольствами України та українськими громадами за кордоном. Завдяки цій роботі «Книга рекордів України» зафіксувала, що у світі встановлено 1167 пам’ятників Тарасу Шевченку. З них 99 — у 44 іноземних країнах і 1068 – в Україні.
Один такий пам’ятник у формі погруддя поставили в 1957 році у нашому селищі Королеві. Змінивши кілька локацій, зараз він стоїть перед входом до школи №1.
Нічого дивного – в нашому селищі потяг до всього українського, зокрема до Тарасових поезій, був притаманним з часів Австро-Угорщини. Багато наших земляків ще з на початку ХХ-го століття вже читало «Кобзар», мало дома портрети поета.
У 1930-х роках у Королеві активно діяла численна молодіжна українська організація «Пласт» під проводом учителя Мельника. Молодь там вивчала творчість Шевченка, співала «Заповіт», «Зоре моя вечірняя», «Думи мої», «Ой по горі роман цвіте». Декламували на концертах його вірші.
Постарався для встановлення пам’ятника заможний королівський колгосп імені Шевченка за підтримки наших залізничників. Портретною основою скульптури став дещо стилізований образ відомого фотопортрета Шевченка 1860‐го року. В тому ж році схоже погруддя, майже «близнюк», встановили в нашому колишньому райцентрі Виноградові у скверику перед школою №1 по вулиці Шевченка. Та в Королеві все-таки на пів року раніше! А у теперішньому нашому райцентрі, місті Берегово, пам’ятник поету в 2016 році також розміщено у сквері перед школою №5 ім. Шевченка по вул. Шевченка! Тут Тарас Григорович зображений молодою, гарно виголеною людиною, з томиком свого славного «Кобзаря» в руці. Прикметно, що ця скульптура у натуральну величину зображає його на відміну від більшості старих пам’ятників таким, що сидить. Сидить, до речі, Тарас Григорович і в Рахові. І теж молодий. І Але ще молодший, можна сказати, зовсім юний Шевченко стоїть у центрі сусіднього з нами міста Хуст. Королівчани, які там часто бувають, вже звикли до стилізованої постаті окриленого юнака, що теж тримає в руках свою видатну книгу. Це бронзова постать висотою 4,5 метра. Аналогічні скульптури стоять ще у болгарській Софії та азербайджанському Баку.
Пам’ятник Шевченку в Ужгороді поставили в 1999 р., в Мукачеві – у 2000 р. а загалом зараз їх по області 17. Та королевський – перший!
А великий і потужний королевський радгосп (раніше колгосп) теж називався – імені Шевченка, як і колгосп в Залужжі, який теж одним з перших на Закарпатті (в 1964 році) спромігся на скульптурне увіковічнення пам’яті великого Тараса. Королівський колгосп свою назву отримав в ще в 1950 році. Але найбільш оригінальною згадкою про поета на Закарпатті був донедавна напис у розкладі руху поїздів на Ужгородському вокзалі «Ужгород—ім. Т. Шевченка». Малася на увазі станція ім. Тараса Шевченка у м. Сміла Черкаської області. Зараз цей поїзд курсує до Запоріжжя.
Але в повсякденному житті нас тепер постійно супроводжує образ молодого 26-річного Шевченка з автопортрета на 100-гривневих банкнотах зразка 2006 і 2014 років. Уже ніхто не пам’ятає – а більшість і не взагалі не бачила – банкноту в 1000000 (один мільйон!) гривень, випущену в 1996 році. Як курйоз можна пригадати і купюру в 50 рублів із портретом Шевченка, яка є в обігу невизнаної Придністровської республіки. 
До речі, там у Тирасполі є університет ім. Шевченка, а “державними” визнані дві мови – українська і російська. А монети із зображенням поета чеканили ще в покійному СРСР, потім їх неодноразово чеканили до різних ювілейних дат в Україні, навіть у Казахстані.
З днем народження, Тарасе Григоровичу!
