Самотня постать героя
Минає ніч, за нею день спливає,
Зливаючись в останні місяці.
Самотня постать наче в сні блукає,
Тримає міцну волю у руці.
Скінчився сон, неначебто реальність,
Летить героя пісня в небуття.
Журбою вкрита й сумом ця ментальність
І небо не приносить співчуття.
Тьмяніють барви, гасне вічне сонце,
Тліють сади, неначе ясність дум
І сива смерть вже стукає у віконце,
Не відчиняйте, мамо, вас охопить сум.
Біда вмиває день потоком сліз,
А бій такий гібридний і вертепний,
Що забуваєш навіть мрій ескіз,
Нема іскри і зник цей сміх дотепний.
Помер герой… Помер за Батьківщину!
Шумить видіння часу сторінок,
Потрапив він немов під гільйотину.
Смеркання, лиха й долі впав листок.
Сурмить душа, ясний світанок стогне,
Вже більше не співає соловей.
Війна і мир, кохання невимовне
Приманює в залежність всіх людей.
Минає ніч, за нею день спливає,
Зливаючись в останні місяці.
Свого синочка матір зустрічає
З кривавим болем у страшній труні.
Вікторія Яким