Замкова каплиця у Королеві

На Городі, як у Королеві називають замкову гору, уже майже 500 років стоїть каплиця. Не раз ремонтована, понищена, але зараз повністю відроджена, вона і зараз повноцінно служить вірникам королівської римо-католицької конфесії. Історія її тісно пов’язана із історією самого замку Ньолаб, більше того, сам замок вона надовго пережила.

У 1526 році під містом Могач відбулася битва угорсько-чесько-хорватського війська під проводом короля Лайоша ІІ проти османської армії Сулеймана І Пишного. Маючи 5-кратну перевагу у живій силі та артилерії, турки за якихось 2 години буквально знищили християн. До речі, турецьке військо складалося у більшості з яничар – потуречених балканських слов’ян.
У трагічній битві загинув сам король Лайош ІІ, а з ним весь квіт центральноєвропейського дворянства, в тому числі Габор Перені, тодішній володар Ньолабу. А замок перейшов у власність вдови Перені – Катерини Франгепан. Певний час у фортеці навіть зберігалася корона останнього угорського короля – трансильванського воєводи Яноша Заполяї (1526/1528–1541), що свідчить про неабияку оборонну потугу замку.

У 1530 році Янош Перені, син загиблого Габора, для увіковічнення пам’яті загиблого батька побудував на горі невелику каплицю.

До слова, султан Сулейман І цього ж року справив пишне весілля – узяв собі знамениту згодом українку Роксолану.

Каплиця пережила непрості часи Реформації та Контрреформації, загибель замку, переїзд родини Переніїв у палац в Севлюші, але загалом служила людям аж до 1944 року, коли навколо неї розмістився радіотехнічний взвод Червоної армії (з 1946 – Радянської). У першу ж зиму солдати зірвали дах, двері, вікна, словом, усе дерев’яне начиння, і спалили у своїх буржуйках. Потім зруйнували і самі стіни, адже, за їхньою логікою, це був хороший орієнтир для авіації НАТО.

Місцевим жителям було суворо заборонено підніматися на Город, але житель підзамчої вул. Партизанської Янош Токач (на прізвисько Йонда), маючи тоді всього 15 років, бачив увесь процес руйнації та зумів урятувати тоді від знищення маленький бронзовий дзвін.

Його сім’я, обґрунтовано побоюючись репресій, подарувала цей дзвін будівельникам дерев’яної греко-католицької церкви в селище Дубове, що саме тоді споруджувалася.

В 90-х роках після падіння радянської атеїстичної диктатури Янош Токач, який у 90-х роках став заступником куратора місцевої римо-католицької громади, першим підніс ідею відбудови каплиці. Спочатку мало хто вірив, що це могло б досягти успіху. Але завдяки наполегливості пана Токача та церковного куратора Імре Дорія все раптово змінилося: навесні 1992 року місцева рада прийняла рішення на підтримку. Будова велася за планом, максимально наближеним до оригінальної каплиці, за допомогою Яноша Леві, тодішнього головного архітектора міста Донецька (якого з тих пір не стало).

У перший день будівництва 57 чоловіків зголосилися працювати до кураторів Яноша Токача та Імре Дорі.

Усі допомагали як могли – грошима, роботою, навіть ті, хто ніколи не був у церкві. Під час збору, організованого церквою, пожертви отримували з усього Закарпаття – від Ясіня до Ужгорода, а також від угорських благодійників. Місцеві греко-католицькі віруючі також надавали фінансову допомогу будівельникам, які відчули несподівану солідарність. Деревину безкоштовно привозили з лісництва Міжгір’я, цеглу отримували поза чергою на цегельному заводі в Великій Паладі, а циганський барон дав бляху для покрівлі за півціни. Петро Cтріжак безкоштовно виконував бляхарську роботу, Кароль Фізі та Василь Якубець безкоштовно писали святі зображення на стінах церкви та на хресті перед входом. Власний дзвін з Дубового не повернувся, але виручила церковна громада з села Гудя, яка подарувала свого дзвона.

Нарешті, 8 вересня 1993 року каплиця була освячена, ставши символом єдності всіх людей Королева.

На стінах обабіч вхідних дверей зараз можна побачити зображення – як виглядала каплиця у 1640 і 1920 роках.

У 2013 році у каплиці було встановлено і урочисто освячено пам’ятну таблицю на честь видатної події в історії угорського народу. На таблиці вибито такий текст:

A királyházi Nyalábvárban 1532-ben fordította Komjáthy Benedek magyar nyelvre Pál apostol leveleit, melyeket 1533-ban Krakkóban adtak ki „Epistolae Pavli lingva hvngarica donatae. Az zenth Paal leveley magyar nyelven” címmel. Állíttatta: Magyarország Beregszászi Konzulátusa, a Pro Сultura Subcarpathica és a KMKSZ Nagyszőlősi Járási Szervezete 2013”.

Поруч наведений український переклад: «У замку Ньолаб в Королеві в 1532 році Бенедек Ком’яті переклав листи апостола Павла угорською мовою, які були видані в Кракові 1533 року “Epistolae Pavli lingva hvngarica donatae. Листи святого Павла на угорській мові”. Підтверджують: Консульство Угорщини в Берегові, Pro Cultura Subcarpathica та Районна організація KMKSZ Виноградів, 2013».

Каплиця колись слугувала і місцем поховання (криптою) членів родини Перені протягом ХV-XVII cт.; ходять легенди, що там навіть поховали короля Уласло ІІ (Владислава ІІ Ягеллона), хоча насправді той похований у Секешфегерварі.

У 1858-59 роках експедиція новоствореної Академії наук Угорщини провела розкопки цих поховань і у підземному коридорі знайшла безліч цінних речей. Цитую:

«Чудові костюми, золоті та срібні прикраси, золоті та срібні ланцюжки та кільця, браслети з рубінами в стилі рококо, з чорного граніту вирізьблені портрети (медальйони) та статуї стародавніх угорських королів – Святого Іштвана, Святого Ласлова, Святого Імре».

Були там і золоті речі та портрет із ініціалами графині Зічії Сейчі (СО – comtessa Zechy) без вказання дати. Велика кількість знайденого дотепер можна побачити в Національному угорському музеї в Будапешті, але не менше знахідок по дорозі до столиці «розгубилося». Чорні археологи і тоді процвітали.

Мені розповідали місцеві старожилки з Веряці, що у 1920-х роках, будучи 12-13 річними дівчатами, якось перед Великоднем зібралися каплицю прибрати та прикрасити. Прихопили із собою свічки, бо задумали таємно від дорослих опуститися по темних сходах у тунель під тим місцем, де зараз є олтар. Спустившись на глибину кількох метрів, сміливі дослідниці дуже злякалися, адже дихати стало важко, а свічки погасли через відсутність кисню. Довелося панічно тікати.

Російські солдати цей хід у 1945 році засипали. Очевидно, сходи вели до колишньої крипти Переніїв, але згадка про їх існування дала поштовх для створення легенди про існування підземного ходу з Королева до Хуста.