Яка була церква в Королеві 1750 року (опис)

На початку 1750-х років у Королеві церква була дерев’яна, крита соломою. “Явних грішників” не було: зі 112 греко-католицьких вірників сповідалися 111, тільки один слуга Марії Перейній був не сповіданий і не ходив до церкви. З кожного господарства на церкву давали приблизно по 25 кг (віко) кукурудзи й відпрацьовували один день. Дізнайтеся з цієї публікації більше про кіральгазьку греко-католицьку парафію й церкву середини XVIII ст.

У попередній публікації ми оприлюднили карту Королева XVIII століття.

На цій карті позначені 4 культові споруди. З них 3 на тих же місцях, на яких розташовані й сучасні церкви (храм, що належать православній громаді; дві римо-католицькі церкви – на вул. Шевченка й на Замковій горі), одна – на місці, де тепер дитсадок напроти римо-католицької церкви.

Як виглядали ці церкви в той час? Зображень не збереглося. Однак є опис одної з кіральгазьких церков станом на середину ХVIII ст. Цей опис зроблений єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії Мануїлом Ольшавським під час візитації (інспекції) парафій єпархії впродовж 1750-1752 років.

Матеріали цієї візитації переклав із латині й опублікував у 20-х роках ХХ ст. відомий закарпатський культурно-освітній діяч – священник Василь Гаджега. Його “Додатки к історії Русинôв и руських церквей” вийшли як серія публікацій у “Науковому збірнику товариства “Просвіта” в Ужгороді”.

В одній із публікацій описано й королівську церкву. Найімовірніше, ту, що вказана на карті:

Подаємо тут повний опис кіральгазької греко-католицької парафії та церкви початку 1750-х років, зроблений Мануїлом Ольшавським, у перекладі Василя Гаджеги (зі збереженням основних особливостей мови перекладача – для закарпатців не має бути труднощів у розумінні):

Парохія: Киральгаза (Kiralyhaza). Парох один Іоанн Слюсар, посвященний в Польщі од митрополита Шептицького[1], прийнятий і облеченкою обдарений од теперішнього преосв. Михаїла Мануїла Ольшавського, епископа мукачівского. Телек парохіяльний свободний з маленькою загородою, без принадлежачих земель і лугів, од землевладільця Емерика Перейнія. Способні к сповіди 112, всі висповідалися, крім одного слуги високородн. пані Марії Перейній, котрий і до церкви ниґда не ходить. Ґаздів є 30, по віку мелаю дають, а крім сього один день роботи. Церков не має проповідника[2], ані парох. Против пароха громада нич не має. Явні грішники другі не суть, як богохульники. Матрику має. Крестительниця не є. Баба присяжена. Никто без тайн не умер. Віроодступника нема. Парохіальну хижу громада поставила. Дяк з хижою має телек без принадлежачих, котрому дають третину віка. Церковник не є свободний, звоніня не було.

Церков: деревляна, соломою покрита, в посереднім стані. Малими образами украшена, благословена не знати од кого. Євхаристія хорониться в чаші скляній. Антиминс Бизанція. Илитіон и лентіон із посереднього полотна. Чаша з дискосом циняня, позолочена. Звізда і ложечка циняні. Воздух и покровці із картона. Фелон і єпитрахиль вовняні, червені. Свічники два деревляні. Стихарь, обруси і жертвеник не одповідно составлені і заряджені. Книги церковні всі, крім Тріодіона. Замок деревляний. Звін один, благословенний од єпископа Бизанція. Доходків нияких не має. Цинтарь слабо загороджений.

[1] Ймовірно, митрополит Атаназій Шептицький (1715―1746). Але, може, й митроп. Лев Шептицький (1749―1779). Обидва були єпископи львівські. – Прим. В.Гаджеги.

[2] Розумій: Книгу. (Зам. писат.). – Прим. В.Гаджеги.

Джерело: Др. Василій Гаджега. Додатки к исторії русинôв и руських церквей в жупі Уґоча. Часть І. и ІІ. Одбитка из “Наукового збôрника тов. “Просвіта” в Ужгороді”. Рôчник ІV. З р. 1925. И рôчник V. З р. 1927. ― Ужгород : Друкарня оо. Василіян, 1927. ― С. 80‑81.