Сліди потойбічності
Далеко десь, в життєвих сивих ерах
У мареві рясному край землі
Пролились дні забуті по фужерах
Світили тіні райдуги в імлі
Нашепти снів барвистих пелехатих
Клопочуться в розгойданих слідах
Лилися сміхом венами пихатих
Відбитих сонцем й спечених світах
Стелились згадки тихо й лазурово
Поміж рядків епох ще зайвих слів
В свідомості людей ви так казково
Летіли враз, що ще й вогонь зотлів
В приярку мрій тріпалось мерехтіння
Шуміло в сні забутому життя
Так вабило твоє рясне цвітіння
Чудове смаком й щедрістю буття
Думки порожні цілували вічність
Світанки жАлю плутались й добра
Злітали жаром бризків в потойбічність
Думки поезій щастя обира
Ми так любили злети, мов світіння
Від сумнівів втікали до зірок
Кохання й плинність часу – це спасіння
Від спогадів, залишивших урок.
Вікторія Яким
